Є ст. 132 КЗпП, яку, чомусь, ніхто не хоче читати, а дарма.
За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
Виходитиму з того, що спеціальні випадки (наприклад, наявність письмового договору про матеральну відповідальність, тощо) для даної ситуації неактуальні.
З т.з. законодавства, всі утримання обмежуються офіційною з/п. Але "па жізні" все інакше. Судячи з опису ТС'а, роботодавець планує стягувати з працівника 4 місяці по 50% з/п, тобто сумарно дві зарплати.
На місці умовного англійського королівського суду (який не обмежений законом, а вирішує спори по справедливості), я би зняв з працівника одну реальну (!) зарплату, розтягнувши утримання на кількість місяців, про яку попросить сам працівник. Це рівно вдвічі менше, ніж вирішив власник. Такий підхід відповідав би духу вищенаведеної норму КЗпП з поправкою на українські реалії і був би компромісним варіантом для обох сторін.
ІМХО, в подібних ситуаціях для роботодавця важливо не тільки і не стільки повнота відшкодування, скільки превентивна функція – "чтоб другим не повадно было косячить". При цьому рішення має бути справедливим, щоб не демотивувати працівників, про що писав ТС.
Студент:
Сотрудник согласился выполнять эту работу, и получает за это доп. вознаграждение? Тогда отвечает и за провтык. А то, что типа не обучают - если согласился делать это, значит был уверен, что сможет. Потому не вижу причин, чтобы удержать с сотрудника стоимость запчасти.
З підходом згоден. Тільки в останньому реченні, здається, має бути: "не вижу причин, чтобы НЕ удержать...".
We are all in the gutter, but some of us are looking at the stars. (O.W.)