Я забув пароль Зареєструватись

3
minus plus

Моя перша тема. RSS

HONDA Теревені

Добавить в Facebook Добавить в Twitter
#1624753»23-12-2013 00:22Моя перша тема.
+0
От не втримати мені цього зараз…

Зайшла сьогодні ввечері, після роботи, у маркет – пізно, людей практично не було. Поки ходила вибирала товар, дивлюсь – човгає між рядами дідулька. Смішний дідулька. Не бомж, не п’яничка – звичайний дідусь, у пальто радянського пошиву, у чоботах тієї ж епохи, десь у нього, мабуть, і така ж бабулька є, бо шапка на голові заштопана занадто великими стібками… Ходить дід між рядами, і я ходжу туди-сюди, шпигую за ним, бо ноги якось не йдуть у інше місце.
Пройшов м’ясний ряд: зупинявся пару разів, але нічого не чіпав, навіть руки з кишень не виймав, – просто дивився на ковбасу. Звернув потім у молочний: дивився на творог, дивився на сметану, потім знайшов кефір 1% та взяв собі пакет 0,5 л.
Ну, тут в мені все й здригнулося. Страшенно захотілося підійти. Якось автоматично, відірвавши на стенді одноразовий пакет, я попрямувала до діда. Дідулька трохи здивувався, але потім чемно подякував за те, що допомогла йому покласти кефір у пакет та почовгав у хлібний. А я пішла до каси… тільки не дійшла. Витягнула з гаманця останні 50 грн, повернулась до діда та поклала купюру йому у руки. «Так мне же неудобно» – ледь промовив він, подивившись на мене. «Это мне неудобно» – відповіла я.  
Потім пішла розклала свій товар по місцях та повернулась додому.

От сиджу тепер і думаю… Не вперше так роблю, часто так роблю, та і не я одна. Щоправда, від того не легшає, аж ніяк, бо розумієш, що твої 50-100 грн. нічого не змінять. А я, наприклад, не можу забути, що дехто ходить справляти нужду у золотий унітаз. Не вкладається це у мене у голові. Соромно мені чомусь. І пишу  зараз не заради самореклами чи ще чогось – просто думки заїли, я вже мовчу про емоції.
Як мені навчитися не помічати цього? Як навчитися не вихоплювати поглядом цих дідуль та бабуль у маркетах – у продуктових маркетах! Вони ж не у ювелірних салонах ходять! І не бомжі, і не п’яниці, і не жебраки, а ті, хто пропрацював все життя.

Серйозно, ЯК навчитися цього не помічати?
#1624761»23-12-2013 00:58Моя перша тема.
+0
Раз помічаєте зараз, помічатимете й далі. Це звичайна і водночас незвичайна людяність. Незвичайна бо зараз її мало залишилося. У великих містах особливо. Не модно. Це чудово, що ще є такі люди. Навчатися треба не тому, щоб не помічати, а тому, щоб не надто картати себе за це. Чи у Вас теж унітаз золотий? Wink

У мене була одного разу схожа історія. Тільки людину мій порив образив. Мені тоді настільки ніяково було, що зараз я в таких ситуаціях спершу 7 разів думаю і, якщо вже наважуюся, то намагаюся це зробити максимально невимушено, щоб не вразити гідність людини.
We are all in the gutter, but some of us are looking at the stars. (O.W.)
#1624764»23-12-2013 01:37Моя перша тема.
+0
Юля, спасибо, что помогла дедуле. Это не каждый сможет, и не каждый заметит. Это и не плохо (не заметить) и не хорошо, так есть, и все.
Я бы хотела вместе с тобой (и другими желающими, если вызовутся) помогать старичкам, потому что люблю людей, повидавших жизнь (не всех, разумеется, вряд ли мне хотелось бы связаться со скандальными старушками или просто с плохим характером). Мои дедушки и бабушки умерли слишком рано, и мне не хватает их тепла, опыта и мудрости. Я бы с удовольствием поменяла свое время, участие (моральное и материальное) на общение с простыми пожилыми людьми. Только где их взять? так просто подойти на улице/в магазине и предложить помощь - можно и обидеть человека, как верно подметил must(a)ng; а какие еще пути есть, я не знаю. В идеале представляю себе ситуацию, что раз в месяц/пару недель прихожу к одним и тем же людям по соседству, помогаю по хозяйству, делаю покупки какие-то несложные и общаюсь.
Если у кого-то есть подобный опыт, поделитесь, плиз.

Почетный Волонтер (1)
#1624771»23-12-2013 07:43Моя перша тема.
+0

Не бойся друзей — самое страшное, что они могут сделать, это предать тебя.
Не бойся врагов — самое страшное, что они могут сделать, это убить тебя.
А бойся равнодушных, ибо с их молчаливого согласия совершаются и предательства, и убийства.

и поэтому, огромная просьба. Не меняйся.

#1624778»23-12-2013 08:34Моя перша тема.
+0
Спасибо Вам.
Желанья надо исполнять

Слава Украине!
#1624781»23-12-2013 08:43Моя перша тема.
+0
М.Ю., Юля, Огромное спасибо. Вы - настоящий Человек.
Секрет безопасного вождения: "Представьте, что права вы забыли дома..."
#1624828»23-12-2013 10:42Моя перша тема.
+0
нужно просто чаще смотреть по сторонам
большинство людей ничего вокруг не замечает, кроме "у кого круче унитаз", жизнь и блага ценятся только на контрасте... чем чаще я смотрю по сторонам, тем больше начинаю ценить те незначительные (как кажутся для владельцев этих унитазов) вещи.
Больше всего меня поразила такая картина: площадка с мусорниками АТБ, на которой бабушки роются в поисках просроченного товара.
Или другая: мужчина нес яйца и не удержал - пакет упал, мужчина даже не стал его поднимать - плюнул и пошел, а сзади шла бабулька и подняла пакет... бабульку я догнала, спросила может купить ей яйца??? Вы бы видели какими счастливыми глазами она отказывалась...
#1624833»23-12-2013 10:51Моя перша тема.
+0
"Серйозно, ЯК навчитися цього не помічати?"

Ви впевнені що правильно поставили запитання?
#1624836»23-12-2013 10:57Моя перша тема.
+0
Всегда пытаюсь придерживаться принципа: помогай не тем, кто просит, а тем кто нуждается..
Иногда промахиваюсь... Но что то ж всеравно нужно делать.
_razskazov-photography_
 ceo
#1624838»23-12-2013 10:59Re: Моя перша тема.
+0
М.Ю.:
Серйозно, ЯК навчитися цього не помічати?

А чи потрібно?
#1624885»23-12-2013 12:21Моя перша тема.
+0
М.Ю., ти молодець,
  але по собі знаю, що якщо ти цього ніколи не купляв, то і коли зёявляться гроші не купиш.
 Для ньго 50 грн це не ковбаса та апельсини, а три походи в магазин за кефіром с булкою,
а так хотілось би, щоб він спробував ковбасу чи фруктів.

Знаєте, інколи таких дідусів набагато більше хочеться пожаліти, аніж дітей с дитбудинку,
  адже вони беззахистні і про них зовсім ніхто не піклується.
#1624917»23-12-2013 14:12Моя перша тема.
+0
Це я вчора психанула. Вибачайте вже. =)

Сьогодні зайшла на Форум з наміром попросити модераторів видалити тему…  Не думала, що тут вже так людно.
ДЯКУЮ всім, але я це надрукувала не заради плюсиків чи гарних епітетів. Просто прорвало, мабуть, - і у особистому розумінні, і у контексті подій в державі.


must(a)ng: У мене була одного разу схожа історія. Тільки людину мій порив образив. Мені тоді настільки ніяково було, що зараз я в таких ситуаціях спершу 7 разів думаю і, якщо вже наважуюся, то намагаюся це зробити максимально невимушено, щоб не вразити гідність людини.

Я розумію, про що Ви, але сама ще жодного разу не потрапляла у таку ситуацію. Можливо тому, що перед тим, як підійти, завжди трохи ходжу та «шпигую» за ними. Бо за ходою, за рухами, за поглядом та іншими дрібницям можна багато  чого зрозуміти. Щоправда, було кілька разів, що я вже майже підходила до людини, але проходила повз, бо зблизька наче хвилею відкидало – не знаю, як пояснити, але я завжди відчуваю у людей «нехорошу» енергетику, так би мовити.
Та і не завжди даю саме гроші. Буває, що купляю продукти, на які вони задивлялися, та ловлю вже стареньких на виході – віддаю пакет.


Любовь: Я бы с удовольствием поменяла свое время, участие (моральное и материальное) на общение с простыми пожилыми людьми. Только где их взять?
Если у кого-то есть подобный опыт, поделитесь, плиз.

У мене була історія, цього літа. Йшла у магазин та побачила, що назустріч шкутильгає на ходунках бабуля з пакетом помідорів. Допомогла їй дійти додому (у сусідніх будинках), навіть у квартиру пакет занесла  та пішла. Але потім повернулась у магазин, скупилась та принесла бабулі пакет з продуктами. Тоді вже й роздивилась, що у квартирі, м’яко кажучи, не зовсім чисто. Запропонувала свою допомогу, бо було зрозуміло, що прибиранням тут вже пару років ніхто не займався. За два дні віддраяла і кімнату, і кухню, і решту... І мені справді було приємно це робити. Але потім з’явився син, що живе окремо, та мене трохи звинуватили у зазіханні на майно самотньої старенької, так би мовити. Так, трохи було неприємно, але я теж розумію, бо шахраїв зараз і справді вистачає. Хоча,  мотивація сина теж не зовсім зрозуміла, якщо мати живе у такому гадюшнику… але то вже не моя справа. Я, принаймні, зробила те, що і хотіла -  щоб у вікна було видно сонечко.
І знаю, що цей випадок не зупинить мене і наступного разу.
Так що, вони усі поруч – у сусідніх квартирах, у сусідніх будинках тощо. Не знаю, я їх ніколи спеціально не вишукую  - з ними завжди зводить саме життя.



Magdalena: ... бабульку я догнала, спросила может купить ей яйца??? Вы бы видели какими счастливыми глазами она отказывалась...

Мені знайомі ці «счастливые глаза». Але цьому завжди, принаймні на моєму досвіді, цьому завжди передує дещо дуже важке для мене. Це здивування в очах людини - страшенне здивування від того, що інша незнайома людина може просто так підійти та допомогти. Ось це для мене найважче – чому ми ТАК дивуємося безкорисливій допомозі?!? А вони дивуються, завжди… ну, а потім посмішка та сльози в очах –  тут я завжди тікаю. Тікаю та реву дорогою додому.


Просто дуже гнітить думка про те, що у сучасному світі людяність стала раритетом, якщо не атавізмом.

#1624926»23-12-2013 14:35Моя перша тема.
+0
А  у меня другая тема: я как-то волей случая, или случаев натыкаюсь на разных беременных нуждающихся барышень. Итого, одной помогал продуктами и вещами, правда вспоминать об этом не хочется, другую отвез с новорожденным из 6 роддома домой чисто случайно (привез жену на консультацию в 6-ку, и охранник, видя что я на машине, попросил отвезти). По дороге выяснил, что молодая мама сирота, полная, юлаго хоть квартиру от государства получила. В квартире кстати, хоть шаром покати: мебели минимум и старенькая какая-то... вопщем оставил ей втихую на тумбочке 1500 грн. Еще одну встретил в подземном переходе на м. Оболонь. Вроде такая себе прилично одетая, но стоит и просит милостыню Я поинтересовался, мол что да как... парень бросил, к родителям возвращаться может только без ребенка, вот и  стоит... 8 месяц и работа не светит никакая. Дал 500 грн.
Такая вот веселая удача :)
Были и еще случаи :)

А вот пенсионерам.... было много - и давал и помогал и выгребал после такой помощи.
Запомнились, правда отлично 2 случая: 1 - дал бабке в метро денежку, а вечером того же дня увидел ее на м.Вокзальная, как она пересчитывала деньги. Там было так... 4-5 моих степендий ( я в то время студентом был). Или вот прям счас. Периодически у Сильпо на венике стоит бабка, просит мелочь. Т.к. я тут живу и видел ее раз 100, то запомнил. И тут как-то стою днем в очереди, смотрю она, нормально так одета, набрала так некисло еды, селедки, сырка, колбаски там, винца... гривен на 300 кажись. ну, думаю, мало ли. Вечером что-то по мелочи понадобилось - я опять в Сильпо. А она у входя опять мелочь просит... Я дал.

Added after 5 minutes:

М.Ю.:...мене трохи звинуватили у зазіханні на майно самотньої старенької, так би мовити...

Во-во.
У меня 1 в 1, только я соседу деду помогал. А сын его мне угрожал после этого.
Какое-то время спустя, мы уехали к родственникам, потом на море, а дед умер. Инфаркт. Умер в ванной. Умер и 2 недели там лежал. Если бы не устойчивый трупный запах по всему дому, и бесспокойство св связи с этим других соседей... он бы там еще долго лежал.
Сын его ко мне с участковым наведался, мол это я к деду заглядывал и в курсе что да как. Неприятно было.

#1625007»23-12-2013 17:45Моя перша тема.
+0
Спасибо ТЕБЕ!

до встречи на Майдане, как я пон :) имаю
делай как должен и пусть будет как будет
#1625017»23-12-2013 18:02Моя перша тема.
+0
М.Ю., Добра Тьотя. Very Happy
Может быть я и не прав...
#1625083»23-12-2013 19:58Моя перша тема.
+0
ua, ти молодець. Я з задоволенням прочитав твої історії, особливо про дідуся.

 Якось з проспекту Перемоги відігрів дома проститутку.
 Грошей не дав, але напоїв кавою с булкою. Та розповіла , що з пригороду, і що на зйомній квартирі голодна дитина.
Я поспівчував та відпустив дівчину

Added after 42 seconds:

До речі дівчина була дуже вдячна
#1625085»23-12-2013 20:00Моя перша тема.
+0
Pes Detc:ua, ти молодець. Я з задоволенням прочитав твої історії, особливо про дідуся.

 Якось з проспекту Перемоги відігрів дома проститутку.
 Грошей не дав, але напоїв кавою с булкою. Та розповіла , що з пригороду, і що на зйомній квартирі голодна дитина.
Я поспівчував та відпустив дівчину

Added after 42 seconds:

До речі дівчина була дуже вдячна


http://zaycev.net/online/8347/834727.shtml
Воробьиная, кромешная, пронзительная, хищная, отчаянная стая голосит во мне
#1625126»23-12-2013 22:37Моя перша тема.
+0
Neputin, какая хорошая песня Cool
Как люди с тобой обращаются — это их карма, а то, как ты реагируешь — твоя
#1625196»24-12-2013 09:46Моя перша тема.
+0
Piranha, у Юрия Хоя есть песни на все случаи жизни Very Happy
Воробьиная, кромешная, пронзительная, хищная, отчаянная стая голосит во мне
#1625250»24-12-2013 12:13Моя перша тема.
+0
Навеяло много воспоминаний душераздирающих, но хочу рассказать свою историю из далекого студенческого прошлого с сюжетом "наоборот", которая меня зацепила на всю жизнь. Жил я на первом курсе универа у тетки на квартире недалеко от факультета и раз в неделю ездил домой в Борисполь за кушаньем. Один раз прогулял все деньги и пришлось тащить кульки с едой на электричке с пересадкой на трамвай и затем автобус. При выходе из трамвая на ступеньках у меня обрываются ручки одного кулька и падает все на остановке на проезжую часть: разбивается банка с помидорами, рассыпается картошка и остальное. Психанул я от усталости, отсутствия денег и второй пакет аккуратно поставил возле остановки и пошел на остановку ждать автобуса с мыслью "прорвусь как-нибудь". И вот стою я себе в ожидании  и подходит ко мне бабушка с "кравчучкой" подходящую под описание жены того дедушки из истории ТС и говорит: "Внучек я вот все, что ты уронил, пособирала в кулечек и вот второй твой пакетик, возьми ведь тебе кушать надо будет что-то". Меня это сразило, естественно я предложил, чтобы она все оставила себе, что все хорошее домашнее и у меня рука не поднимется забирать у нее все это. И тогда она достает 5 рублей и протягивает мне со словами "спасибо, возьми хоть это". На лицо я добродушно улыбнулся, а в душе заплакал.
80798905b1050cf809ad24fe7991d07d.jpg а Вы как воспитываете детей?

а Вы как воспитываете детей?


Life is Life laaaaaaaaaalaaaaaaaaaaa laaaaaaaaaaaaa la alaaaa
#1625267»24-12-2013 12:31Моя перша тема.
+0
Дякую за історію, Sergi_kiev.
Красива історія - змістовно красива.
#1625420»24-12-2013 20:46Моя перша тема.
+0
Вибачте, невтримався Sad
In God we trust! The rest pay cash!


Редаговано: Cosmos (24-12-2013 22:48)
#1625427»24-12-2013 21:12Моя перша тема.
+0
Далеко ходить не нужно, эти люди вокруг нас. Была квартира в старом доме, в центре, соседи - пожилая пара, бабушка и офисы. Дом без лифта. Когда отключали воду, приходилось с бювета носить не только себе, но и им. И в магазин ходить, потому как они очень плохо уже ходили, а по лестнице подниматься, тем более с пакетами, трудно представить, чего это им стоит. И знаю точно, что у обоих соседей есть дети, и даже внуки. Но я их ни разу не видел. Если бы увидел, не факт, что сдержался бы. В квартиру не заходил никогда, у дверей уже тяжело не то, что думать, даже слышать их голос.

Нужно просто оторвать глаза от айфонов, и оглянуться...
Не бойся сумы, не бойся тюрьмы, не бойся ни хлада, ни глада – а бойся единственно только того, кто скажет: Я ЗНАЮ, КАК НАДО!»
#1625502»24-12-2013 23:24Моя перша тема.
+0
Студент:
Нужно просто оторвать глаза от айфонов, и оглянуться...


и рассказать это на форуме Wink
Как люди с тобой обращаются — это их карма, а то, как ты реагируешь — твоя
#1625513»25-12-2013 00:10Моя перша тема.
+0
Я сегодня тоже видел бабушку, которая только ходила и смотрела на товары (не буду описывать все отделы где я ее видел), но на кассе была только с половинкой батона.
Я ей не помог. Не смог в себе найти силы и слова предложить помощь.
Подскажите, как лучше подобрать слова, чтобы это не выглядело как "подачка" и не унизило нуждающихся?
In God we trust! The rest pay cash!

Форум : HONDA Теревені