Планування відпочинку за новою прогресивною методикою.
Життя – то дорога. Інколи пряма та легка, мов autobahn K?ln - Frankfurt. Частіше – 228 кілометрів жаху «Одеса – Рені (на Бухарест)». Але завжди – цікава. І це цікаве – просто навкруги. Достатньо лише тримати очі широко відкритими…
Нас кличе у мандри дорога
Нам грає чарівна струна
бум бум бум ля ля бум ля ля бум ля
бум бум ля бум бум ля бум ля
(с) Мандри
.
Планувати відпочинок «на кілька днів», як на мене, найтяжче. Випадковий відпочинок дуже простий в реалізації - сів та поїхав. А там вже куди дорога заведе. Повноцінна відпустка також дуже проста в плануванні – чітко знаєш, чого хочеш, і де це отримати. А ось вирваний з-поміж робочого процесу міжсезонний відпочинок на 2-3 дні, коли спина в милі, а голова – в клопоті, це завжди жах. Хочеться і просто відпочити овочем, і щось цікаве дізнатись, і активно провести час, і книжку почитати. І не знаєш в який бік світу бігти. Починаєш комбінувати. І так, і сяк. І туди, і сюди. І «недалеко», і «а поруч нічого цікавого». Так і цього разу – чи то до Одеси їхати («тавжесторазівтамбули»), чи до Житомира («ашотамдивиця). Чи знову до Львова у гастротур («таскікиможнаїсти»), чи бюджетно («можепростонадачу?»). І починається гра в «знайди чорну кішку в темній кімнаті». Наявний бюджет ділиться на кількість днів, множиться на кількість подорожуючих, ділиться на кількість цікавих POI по дорозі, віднімається вартість проживання та харчування, додається вартість відпочинків, ділиться на два (бо «щось дофіга виходить»), ділиться ще на чотири (бо «все одно дофіга»), додається вартість «запаски» (бо стара десь поділась, а без неї в дорогу не можна) додається корегування вартості бензину, множиться на загальний кілометраж подорожі, множиться на два на всяк випадок (бо щось точно забули), знову множиться на два (бо забули, що повертатись таки доведеться), множиться на вірогідність у місці призначення опадів і ще багато аналогічних математичних вправ. І ось коли остаточна цифра схожа більше на послідовність Фібоначчі, аніж на планування відпочинку, розумієш, що десь щось пішло не так. А я взагалі коли бачу цифри – мене нудить. Тим більше, коли їх багато і вони не піддаються логічному аналізу. Тоді вмикається режим «я втомився, треба лягти почитати книжку». І все! Проблему вирішено. Запланований відпочинок потихеньку переходить у незапланований. Основна його ознака, це згадати через тиждень увечері, що вранці треба виїжджати, а ти так і не визначився в який бік. А що у нас з незапланованим відпочинком? Все правильно – він простий у плануванні. Сіли та поїхали…
Напрямок – на Чернігів!
Частина друга. День перший, або «куди? туди!».
Дістатися Чернігова можна кількома шляхами – через Бровари або Вишгород. В часі різниця невелика. Основа відмінність - це наявність і кількість на шляху туристичних місць. Дорогою через Вишгород можна погуляти Міжрічинським регіональним ландшафтним парком, а через Бровари – відвідати Козелець. Вирішено було їхати через Козелець. Трохи швидше, аніж через Вишгород, і парком першого дня гуляти не планували, оскільки погода тому зовсім не сприяла (доволі холодний вітер та прогнозовані опади).
Радіо грає веселу музику, колеса шелестять по асфальту, створюючи гарний настрій для подорожі. І як в такій ситуації проїхати повз «бульбашкову насолоду»? Ніяк )
Аж ось і Козелець.
Козелець відомий з XVII століття як укріплене місто, що входило до складу Речі Посполитої. Місто було центром Козелецької сотні Київського полку. Пізніше до Козельця переведено полкове управління Київського полку. Місто залишалось адміністративним центром полку до 1781 року.
І військова історія Козельця відчувається відразу. Прямо на кордоні міста мандрівника зустрічають руїни оборонної фортеці.
Нажаль, визначити час будівництва та історію ансамблю нашвидкуруч мені не вдалося, а вдаватися в ґрунтовні дослідження не було часу (і бажання, якщо чесно). Я особисто датую їх кінцем XVII – початком XVII століття. До речі, як для цього часу, будівля зберіглась дуже непогано. Вціліли і передні бійниці, де були розташовано оборонні гармати. І бокові проходи для швидкої ротації живої сили та забезпечення фортеці боєприпасами і їжею. І передній прохід для швидкого доступу до гармат для чистки стволів. Вміли, все ж таки, тоді будувати.
Ну, добре, поїхали далі.
Є в Козельці і своя площа слави воїнам-Козельчанам, що брали участь у Другій світовій війні.
Далі дорога пролягає повз Собор Різдва Богородиці збудований у 1752—1763 роках на замовлення родини Розумовських.
Собор відносять до найкращих архітектурних витворів XVIII століття в Україні та тогочасній Російській імперії. Собор споруджено на замовлення графині Наталії Розумовської. Споруда двоповерхова. На першому поверсі знаходиться усипальниця Адріана і Наталії Розумовських, на другому – власне собор.
Якщо ж огляд пам’яток архітектури не входить у плани відпочинку – Козелець може запропонувати відпочити «музично» - у клубі «Торнадо».
Є навіть дискотека «для тих, кому за 30».
Оскільки в Козельці ми були вдень, то ж вирішили таки повернутись до огляду історичної частини міста. На тій же вулиці, що і Собор Різдва Богородиці, знаходиться Вознесенська церква, збудована у 1866–1874 роках.
На сьогодні в приміщенні храму знаходиться музей історії ткацтва Чернігівщини, де представлені зразки святкового одягу, ткацькі верстати, вироби з дерева та кераміки, а також багато інших історичних цікавинок.
На центральній площі розташовано будинок районної ради та адміністрації - апогей містобудування часів СРСР за архітектурною цінністю.
Трохи далі розташувалась Козелецька гімназія №1.
В Козельці є ще багато цікавих місць, які можна відвідати. Серед них Кам'яниця Дараганів, Миколаївська церква, будинок полкової канцелярії, де зараз розташована центральна районна бібліотека, та інші. Але шлунок вже почав переварювати власну печінку, то ж подальше знайомство було вирішено відкласти на наступний раз. І за старою доброю традицією – швидкий перекус на АЗС.
Оскільки цього разу відпочинок вирішено було провести змішаного типу, оглядово-лінивого, то тримаємо курс на базу, з якої і будемо здійснювати наші подальші «туристичні вилазки». За основу такої бази обрали спа-готель Шишкін в кількадесять кілометрів за Черніговом.
Спочатку широка асфальтована дорога переходить у другорядну, але все ще з хоч якимось натяком на асфальт.
А далі зникає і він, й далі до готелю веде така собі ґрунтова стежка. Готель знаходиться посеред соснового лісу на деякій відстані від цивілізації, тому дійсно може бути охарактеризований як ЕКО.
Цього разу наш транспорт взагалі не був пристосований для пересічної місцевості, і постійно натякав про це прямою віддачою рельєфу дороги прямісінько в хребет. Але ми стійко витримали ці натяки і нарешті дісталися бази.
Від самого початку готель повністю виправдовує свою назву, оскільки шишки там скрізь. І під ногами, як частина рельєфу, і над головою, як елемент декору.
Кінь нагодований, нумо й самі відпочивати…
Частина третя. День другий, або «незнайоме знайоме».
В Чернігові я був багато разів. Але все, що знаю про місто – тільки з історії факультативу в школі. Окрім того, що, за однією з легенд, місто отримало назву на честь чорних (темних) лісів, якими було оточено місто, Wikipedia підказала, що впродовж своєї історії Чернігів був одним з головних осередків політико-економічного та соціально-культурного життя українців, славиться своїми пам'ятками часів Київської Русі і Чернігівського князівства, а також Гетьманщини і козацького Чернігівського полку.
То ж було вирішено не марнувати час, і залучитись допомогою досвідченого екскурсовода. За підказками друзів, найкраще замовляти екскурсію у спеціалістів з Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», що знаходиться на території Дитинця в будівлі Чернігівського колегіуму – одному з найстаріших середніх навчальних закладів України, заснованому у 1700-му році - за адресою вул. Преображенська, 1.
Забігаючи наперед скажу, що екскурсія дійсно була чудова, насичена історичними фактами і, при цьому, цікава, а не нудна, як інколи буває. Тому фото буде мало, оскільки вуха й очі працювали на всі сто відсотків, не залишаючи часу на фото. Кому цікаво – всі фото є в мережі. Але все одно раджу поїхати і побачити все на власні очі і почути на власні вуха. Далі – просто кілька фото.
Серед експонатів однієї з експозицій є унікальна картина. Мабуть всі пам’ятають переливні календарики часів СРСР, на яких, в залежності від кута огляду, відображалось різне зображення. Ось ця картина, швидше за все, й надихнула розробника календариків.
Також серед експонатів є цікаві печатки, вирізані з різних порід дерева.
Экскурсія включала в себе як, власне, сам Дитинець, так і розташовані неподалік пам’ятки історії та архітектури.
Печерний комплекс Антонієві печери та наземна споруда того часу - Іллінська церква.
На сьогодні печерний комплекс – це система підземних храмів, поховальних ніш в мурах та галерей загальною довжиною близько 350 метрів.
З Троїцької дзвіниці...
... відкривається чудовий краєвид на місто та, власне, на сам Троїцько-Іллінський монастир.
Але піднімаючись та спускаючись сходами - будьте обережні. Час та відсутність належного догляду роблять свою справу.
На території Єлецького Свято-Успенського монастиря розташувались дзвіниця, усипальниця Якова Лизогуба, могила Ігуменії Амвросії та Петропавліська церква.
А відразу за ворітьми – будівництво. Так би мовити буде room with view.
Враховуючи інформаційну насиченість, прохолодну температуру та вимоги шлунку до «трещосьпопоїсти», на цьому огляд власне самого Чернігова вирішено було припинити, аби було що ще подивитись наступного разу.
Подякувавши екскурсоводу, зайнялись пошуками місця, де ж у Чернігові смачно годують туристів. І знову ж друзі підказали гарне місце – дім Пива та М’яса «Хряк», розташований по вул. Київська, 12.
Хряк зустрічає туристів цікавим екстер’єром,
веселим інтер’єром, з підвішеними до стелі тазиками,
та смачними стравами і напоями. Враховуючи, що на дворі Великий піст, нас зустрічало пісне меню.
Після задоволення шлунку, повернення на базу пройшло швидко й без особливих пригод. Надворі ще світло, то ж вирішено було трохи погуляти територією.
До речі, як і у будь-якому нормальному цивілізованому готелі, в готелі Шишкін місце для паління також відведено в окремі місця. І що мене дійсно порадувало, так це те, що протягом всього часу я не бачив там жодного курця. Чи то дійсно українці стали менше палити і взяли курс на здоровий спосіб життя, чи то просто ховалися… Хтозна… Сподіваюсь, що таки перше.
Трохи померзнувши – швидко грітися та ласувати результатом кропіткої праці пивоварів.
А за вечерею Шишкін пригостив смачною наливкою, яка, фактично, й поставила жирну крапку на цьому дні і змусила швиденько йти спати.
В кого ніженьки болять -
В ліжко швидко ті біжать
Трохи темно вже надворі
Й очі сплять вже мимоволі…
(c) я
Час до сну, адже на завтра заплановано відвідати перлину, як на мене ,Чернігівщини – Георгіївську церкву у Седневі. Все, спати…
Частина Четверта. День третій, або «- Хутір! Їй-богу, хутір!».
Як вже зазначалось раніше, основною метою подорожі було відвідання Георгіївської церкви в смт. Седнів, шо на північному сході від Чернігова. То ж, швиденько поснідавши – знову в дорогу.
Седнів розташувався за півгодини від Чернігова на березі річки Снов (притока Десни).
В різні часи назва селища звучала по різному, від данського Seden, через Сновеськ та Сновськ за Рюріковичей, до сучасного Седніва. В різні часи Седнів був і сотенним містечком Чернігівського полку, і маєтком родини Лизогубів. То ж, враховуючи насичене подіями життя селища, тут є що подивитись.
Але почнемо, звісно, з Георгіївської церкви. За легендою, саме тут знімали Гоголівського «Вія». І хоча в остаточну версію картини ці епізоди не увійшли, але в павільйоні «Мосфільму» досить правдоподібно відтворили екстер’єр та, частково, інтер’єр церкви, що ми всі з вами і бачили в дитинстві в одному з моїх найулюбленіших фільмів часів СРСР.
А цитати "Вію" за своєю лінгвістичною красою та змістовним наповненням не гірші за такі в шедевральному «За двома зайцями».
- А бричка знакомита!
- Атож, похватненька бричка!
(c) "Вій"
Також, за іншою легендою, саме тут святили свою зброю перед військовими походами козаки Седнівської сотні Чернігівського полку. Окрім іншого, будівля церкви цікава також тим, що збудована взагалі без використання цвяхів.
І хоча церква вже піддавалась реконструкції кілька разів, на сьогодні знаходиться в досить поганому стані і знову потребує капітального ремонту.
Коли ми під’їхали до церкви, вона виявилась зачинена, то ж, все що нам залишалось, це подивитись на неї ззовні через паркан.
Розпачу моєму не було кінця. Але, поруч зі входом на паркані була дошка оголошення, серед яких знайшовся й телефон, зателефонувавши за яким можна було потрапити всередину. Звісно, ми скористалися цією можливістю. І вже через хвилин 10 ми заходили до церкви. Допоміг нам в цьому чоловік в камуфляжі, який приїхав на китайському мопеді, на кшталт Карпат. Яке ж було моє здивування, коли цим чоловіком виявився настоятель храму – отець Тимон. Він же і провів нам екскурсію, розповівши багато цікавого про історію як самої будівлі церкви, так і всього селища.
Придбавши на згадку кілька сувенірів рушаймо далі Седнівом.
Буквально в кількасот метрах від Георгіївської церкви розташувалась Воскресенська церква, заснована у 1688 році Яковом Лизогубом як сімейний храм-усипальниця, де протягом століть ховали представників родини Лизогубів. Поруч знаходиться і дзвіниця, побудована також на кошти родини Лизогубів.
Воскресенська церква також виявилась зачиненою, як і Георгіївська. Але, на відміну від Георгіївської церкви, потрапити всередину нам не вдалось, оскільки поруч не знайшлося жодних контактів, які б могли із цим допомогти. То ж, все що нам залишалося, це оглянути її ззовні та прогулятися невеличкою територією церкви.
Будівля як з боку вулиці, так і з подвір'я, також виявилась у занедбаному стані – цеглини в деяких місцях частково пошкоджені, штукатурка давно обсипалась, а та, що залишилась – пожовкла від часу.
На території церкви знаходиться ще одна історична пам’ятка – могила блаженного Григорія Седнівського (в народі його називали Грошей Золотенькім або Золотюсенькім).
Впритул до церкви можна знайти також найстарішу муровану житлову будівлю Лівобережної України – Кам’яницю Лизогубів, побудовану одночасно із Воскресенською церквою.
Деякий час після реставрації (будівлю частково було зруйновано під час Другої світової війни) в приміщені був пивний бар. Але громадськість стала на захист історії і підприємницьку ініціативу швиденько згорнули. Вдруге будівлю було реконструйовано коштом «Чернігівобленерго» у 2001 році.
Поруч з Кам’яницею є пам’ятний камінь на честь перемоги князя Святослава Ярославовича над половцями у 1068 році, згаданої ще у "Повісті временних літ".
Чисельність війська князя Святослава становила 3 000 чоловік, а половецького війська — 12 000 чоловік. Але Сновська битва — є першою відомою перемогою руського війська над половцями.
- даримо, дружино! Уже ніяк нам куди дітись!
(с) князь Святослав Ярославович
Ще однією цікавинкою Седніва є Седнівська загальноосвітня школа, яка відкрита у 2012 році і знаходиться на території паркової зони садиби Лизогубів. Школа розрахована не тільки на Седнів, а й на прилеглі населені пункти. Підвіз дітей здійснюється шкільними автобусами з Черниша, Клочківа, Глібівки, Коновалівого Хутора. Школа дійсно виглядає чудово, принаймні ззовні. Потрапити всередину нам й сюди не вдалося. Хоча, якщо чесно, було цікаво.
Проїхавши трохи далі вулицею можна знайти вхід до садиби Лизогубів.
Відразу від входу туристів зустрічає пам’ятник братам Лизогубам, та пам’ятний камінь на місці, де знаходилась малярня, в якій працював Тарас Шевченко.
Трохи далі розташувалась головна будівля маєтку, перед якою є пам’ятник Кобзарю.
Пройшовши повз алею...
... можна побачити скульптуру не дуже відомого широкому загалу читачів поета Аркадія Казки…
Життя – яка то гарна річ!
Життя – прекрасна таємниця,
Втіх, чистих радощів криниця…
Життя – яка то гарна річ.
Злотистий день, кохана ніч,
Коханий сон й кохана сниться…
Життя – яка то гарна річ!
Життя – прекрасна таємниця!
(с) Аркадій Казка
Поруч – Леоніда Глібова.
І, нарешті, альтанка Глібова, де любив відпочивати поет-байкар. За легендою, саме тут поет написав свій відомий твір «Журба», який увійшов в скарбницю української народної творчості і як вірш, і як музичний твір…
Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай.
(с) Леонід Глібів
Пісню «Стоїть гора високая» виконували багато відомих артистів у всі часи. Серед моїх улюблених виконань - Борис Гмиря з хоровою капелою «Думка (1960 рік), Оксана Петрусенко (1963 рік) та Іван Козловський з Національною Капелою Бандуристів під керівництвом О.Міньковського (1951 рік).
З альтанки відкривається мальовничий краєвид на річку Снов, поля і луки.
Насолодившись краєвидами - їдемо далі.
Наприкінці 2015 року в Седніві було відкрити Музей енергетики Чернігівщини. Музей розташований на території Седнівської гідроелектростанції. Але, за традицією, він також виявився зачинений. Тому ні до музею, ні до самої ГЄС ми так і не потрапили.
Спробували заїхати на територію ГЄС з іншого боку, через ліс…
… але спроба виявилась марною. Тому все, що нам залишалось – насолоджуватись краєвидами та будівлею ГЄС здалеку.
Враховуючи, що ні до музею, ні до школи, ні до Воскресенської церкви ми так і не потрапили, то ж оглядини Седніва вирішили на цьому закінчити і залишити, разом з Успенською церквою, на наступний раз. Тим більше, що до Георгіївської церкви хочеться повернутися ще.
На зворотньому шляху протестували трохи off-road можливості Smart’у, та вирушили в бік Чернігова.
Трохи смаколиків перед дорогою від дому Пива та М’яса «Хряк» для нас…
… від WOG - для Smart’у…
… і гайда додому.
Дякую, Чернігівщино! Ще побачимось )))
P.S. Сувенір з Георгіївської церкви
(с) oleksandrtereshchenko.com
Не бойся сумы, не бойся тюрьмы, не бойся ни хлада, ни глада – а бойся единственно только того, кто скажет: Я ЗНАЮ, КАК НАДО!»
